Ми ніколи не зможемо усвідомити Справжню Історію України без руйнування цілого масиву фальшивих стереотипів, які сотні років свідомо і несвідомо нав’язувалися нам різними методами пропаганди. Один з таких стереотипів це існування княжого роду Острозьких до середини XV ст.
Знаний дослідник княжих родів Волині Володимир Собчук, описуючи династію Острозьких, зазначає, що «князем Острозьким уперше названий Данилів онук Василь у грамоті Вітовта 1428 р.»[1] Звідси робимо здавалося б логічний, але неймовірний, на перший погляд, висновок: династії князів Острозьких до середини XV ст. не було! Далі виникає логічне запитання: а як же князь Данило Острозький, який протистояв експансії польського короля століттям раніше, чи його син добре відомий нам преподобний князь Федір Острозький? Вони ж були! Так, вони дійсно були, але річ у тому, що до середини XV ст. існували руські князі «на Острозі», але князів Острозьких, як окремого роду таки не було. Між здавалося б тотожними поняттями «князь Острозький» і «князь на Острозі» існує величезна різниця, про яку, власне, і спробую розповісти нижче.
В статті «Нехай пізнаю я Ім’я твоє» я уже писав про те, що найкоротший шлях до пізнання суті того чи іншого історичного феномену лежить через усвідомлення значення його імені. На жаль, практично все наше сучасне уявлення про рід Острозьких сформоване на базі сотень праць істориків нового часу, які «дивилися» в минуле руської династії головно через свідомість польської історичної школи. Природно, що ця свідомість сформована зовсім в інших історичних реаліях не могла правильно відобразити руську ментальність. Саме тому важливим є «налагодити контакт» з самими князями Острозькими, що називається без посередників та спричиненої ними «викривленої реальності». Іншими словами, для усвідомлення істини нам потрібно «подивитися на світ» очима самих носіїв імені аби зрозуміти, що для них означало поняття «князь Острозький» в різний період часу.
Перед тим як зосередити нашу увагу безпосередньо на роді князів Острозьких, маємо відповісти на запитання: «а що ж таке, власне, рід»? Очевидно, що в цьому випадку мається на увазі група кровно споріднених осіб, які виводять своє походження від одного спільного предка, що своєю чергою відображається у назві прізвищного типу та геральдичних символах. Таким чином, усі представники того чи іншого роду ментально зв’язані між собою саме особою спільного предка.
Ні для кого не секрет, що «перше ім’я» людство отримало від самого «народження» (тобто створення) і на початковому етапі розвитку цього було абсолютно достатньо. Проте згодом, через збільшення своєї чисельності, населення змушене було розділитися на роди. У зв’язку з цим виникла необхідність у «другому імені» чи, як ми його називаємо українською мовою «прізвищі». Якщо перше ім’я ідентифікувало людину в межах роду (у вузькому колі своїх), то друге, яке стало закономірним результатом еволюції, вказувало уже на сам рід. Зрозуміло, що одна з функцій такого «ідентифікатора роду» чи «прізвища» полягає у ментальному зв’язку усіх його представників між собою та з особою предка.
Далі маємо звернути увагу на особливості розвитку польської родової аристократії, відомої нам під назвою «шляхта». Зокрема, нам потрібно усвідомити чому «ідентифікатор роду» в цьому випадку сформувався, як похідне від певного географічного центру.
Отже, впродовж другої половини XII та в XIII ст. в Польщі склалося так зване «рицарське право». Представники «військового прошарку» суспільства отримали цілий ряд привілеїв, головним з яких було право спадкового володіння земельним наділом. Іншими словами, воїн за службу своєму сюзерену отримував від нього певний земельний наділ, який міг передати у спадок своїм дітям. Цілком закономірно, що такого «військовослужбовця» при дворі монарха серед таких же рицарів ідентифікували саме за його головним маєтком (адже його власний рід ні про що не говорив і в даному випадку жодного значення не мав). Протягом своєї військової служби крім матеріальних благ рицар «обростав» славою та вже сам ставав засновником нового роду з готовим «прізвищем» – похідним від імені власного родового гнізда. Як відомо, пізніше саме «рицарство» стало базою для формування польської родової аристократії, яку ми звикли позначати терміном «шляхта». Таким чином логіка інституту прізвища в даному випадку не порушена. Нащадки польських рицарів, які згодом перетворяться на шляхту теж прив’язували себе до предка роду. Однак не до його імені, а до «прізвиська» яке за ним закріпилося. Іншими словами, умовний шляхтич Станіслав Потоцький прекрасно розумів, що «Потоцький» в складі його імені це ні що інше, як «ідентифікатор» приналежності до однойменного роду.
Зовсім по-іншому формувався інститут «родової ідентифікації» в ментальному середовищі руської правлячої династії, яка, як відомо, мала скандинавське коріння. Той суспільно-політичний лад, який впровадили численні нащадки Рюрика на підконтрольних їм територіях в принципі не міг сформувати «прізвище», як похідне від назви населеного пункту. І цьому існує цілий ряд об’єктивних причин, першою з яких є так звана «горизонтальна» система передачі влади, коли княжий стіл певного центра землеволодінь переходив у спадок від батька не до сина, а до старшого брата. Таким чином, жодне місто – центр княжого уділу не могло служити «гніздом» окремого роду. До того ж постійні міжусобиці та позбавлення столів створювали ситуацію, коли не лише рід, а й конкретний його представник не затримувався довго на одному місці. Таким чином, в руських реаліях зв’язка «засновник роду – його нащадки» не передбачала посередника у вигляді назви родового гнізда. Кожен представник роду «прив’язував» себе до засновника цього роду безпосередньо через ім’я останнього.
Не можливо не зауважити той факт, що руський літописець ідентифікує князівські династії виключно за ім’ям предка: Ольговичі, Ростиславовичі, Романовичі і т. д. «Встановлення родових зв’язків князя за допомогою імені його батька чи діда (виділення – К. М.) (а іноді і брата) являється для автора руського літопису справою майже обов’язковою» – зазначає А. Ф. Литвина[2]. Терміни ж «князь Київський» чи «князь Галицький» у руській свідомості жодного відношення до ідентифікації роду не мали, а позначали виключно місце княжіння, або, говорячи сучасною мовою – місце праці за своєю головною спеціальністю. Як би дивно це не звучало, але прізвищем в його класичному значенні для нащадків Рюрика служило по батькові. Воно й зрозуміло, адже оскільки влада передавалася по крові, то найкращим ідентифікатором для нащадка було усім відоме ім’я батька чи діда. Іншими словами, почувши про Федора Даниловича Острозького, руська свідомість розуміла, що мова йде про Федора з роду Данила, який княжить (працює) в Острозі. Закономірно, що князь Київський (чи Острозький) при зміні уділу миттєво «перетворювався» на князя Володимирського, Галицького чи ін., а його син (причому лише один) міг «успадкувати» назву княжіння за умови, якщо успадковував саме княжіння.
Згодом в силу історичних обставин представники колись панівної династії руських князів змушені були пристосуватися спочатку до умов життя у Литовському князівстві, а пізніше і в Речі Посполитій. Якщо при цьому політична система створена нащадками Ольгерда мало чим відрізнялася від тієї до якої звикли Рюриковичі, то Річ Посполита «прийшла» уже з іншою моделлю державного устрою, яка зрештою мала стати панівною в новій державі.
З часу підписання так званої Кревської унії (1385 р.) розпочинається складний процес вимушеної адаптації руської ментальності до польського взірця, зокрема і в частині формування ідентифікатора роду. Умовною датою закінчення цього процесу можна вважати 1569 р., коли була підписана Люблінська унія. В цей час представники руських династів остаточно перейняли польську модель ідентифікації роду, перетворивши назву свого родового гнізда, власне, на прізвище. Період між двома уніями сміливо можна назвати «перехідним» для руської ментальності в частині зміни «шаблона» ідентифікації роду.
Як не дивно, але саме цей «перехідний період» відкрив коротке вікно можливостей для наших міст отримати власні княжі династії. Головною особливістю цього періоду було те, що нащадки руських князів за польською традицією починають іменувати себе за назвою родового гнізда, проте за руською традицією і надалі змінюють цей ідентифікатор в залежності від місця проживання. Ми повинні чітко усвідомити, що якби не це перехрещення двох світоглядів на певному відрізку простору і часу, то наші міста в XV ст. (Остріг, Із’яслав, Збараж, Вишнівець та ін.) не отримали б власних княжих династій. Адже при подальшому пануванні руської традиції ми мали б якусь умовну династію Романовичів, яка в певний момент володіла тим чи іншим містом.
Якщо Федір ідентифікував себе, ще як «Данилович князь на Острозі», то його син і внук фігурують в документах уже здебільшого, як князі Василь та Іван Федоровичі Острозькі. При цьому рідний брат Івана Юрій, переїхавши до Заслава (сьогодні м. Із’яслав Хмельницької обл.) за руською традицією стає князем Заславським (що свідчить, що «Острозький» для нього ще не було прізвищем). І лише діти Юрія і Івана засновуючи власні династії, закріплюють назву родового гнізда уже як ідентифікатор започаткованих ними родів.
Таким чином, династії князів Острозьких до другої половини XV ст. дійсно не було. Були лише окремі руські князі (хоч і представники одного роду), які в певний період часу княжили в Острозі. Власне, саме тому шукати сьогодні братів князя Данила, який жив у XIV ст. чи його предків за ідентифікатором «Острозький» це те ж саме, що шукати братів чи предків скажімо Романа Мстиславовича за ідентифікатором «Галицький». Це в принципі неможливо, адже, навіть сам Данило при втраті Острога, Острозьким бути не міг. Династія Острозьких могла сформуватися не раніше аніж польська традиція формування прізвища повністю підкорила руську свідомість.
Якщо в історичних джерелах, як князь Острозький фігурує лише Данило чи його син Федір, то це не означає, що у них не було братів, а лише наочно демонструє специфіку руської свідомості, коли князем Острозьким міг бути виключно правитель Острога. Виходячи з реалій руської ментальності, було б чимось неймовірним, якби в період життя Данила чи Федора ми мали справу з двома князями Острозькими. Ще навіть син Федора Даниловича ідентифікує себе не інакше, як «Данило Федорович син князя Острозького», але не князь (читай правитель – К. М.) Острозький[3].
Підсумовуючи, підкреслю необхідність чіткого розуміння того, що хронологічна межа за якою з’являється рід Острозьких має маркуватися не появою першого відомого князя на Острозі, а реальним усвідомленням існування роду Острозьких самими його представниками. Саме не розумінням цієї елементарної «робочої схеми» пізнього середньовіччя пояснюється не розуміння і багатьох інших моментів пов’язаних з історією самого князя Данила та його нащадків до формування роду Острозьких.
Зверніть увагу уже згаданий В. Собчук спочатку пише, що усвідомлення кровної спорідненості відображалося здебільшого «в назвах прізвищного типу»[4]. Іншими словами, усвідомлення кровної спорідненості роду «Острозьких» мало б відображатися у прізвищі «Острозький». Далі той же автор зазначає, що представники перших поколінь роду не знали цього прізвища: «репрезентанти перших поколінь роду позначаються в історичних джерелах здебільшого тільки власними іменами або поєднаннями їх із патронімами».[5] Тобто у свідомості перших представників власників Острога прізвища «Острозький» не було, але це зовсім не означає, що вони не усвідомлювали своєї приналежності до певного роду руської правлячої династії.
В. Ульяновський цілком аргументовано зазначає, що Данило отримав Остріг від князя Любарта[6]. Відповідно, отримавши Острозьке княжіння Данило і став першим із свого роду «князем на Острозі», але не князем Острозьким і тим більше не засновником однойменної династії! Зайвим підтвердженням саме такого стану справ виступає той факт, що лише один з синів Данила Федір, який успадкував Остріг став «князем на Острозі». То про який «рід Острозьких» може йти мова, коли інші сини не Острозькі?!!!
Розповідями про династію Острозьких до середини XV ст. історики фактично «закинули» в минуле річ, якої там не було. Згодом організували величезний процес дослідження «паралельної реальності» – тієї реальності, яку самі ж і створили. Чи вдасться колись цю справу завершити? Питання риторичне, адже ще нікому не вдалося знайти те чого ніколи не існувало!
Запрошуємо приєднатися до групи “Справжня Історія України” у фейсбуці
[1] Собчук В. Д. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV – першої половини XVII ст. – Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. с. 57.
[2] Литвина А. Ф., Успенский Ф. Б. Выбор имени у русских князей в X – XVI вв. Династическая история сквозь призму антропонимики. – М.: «Индрик», 2006. с. 267.
[3] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 344.
[4] Собчук В. Д. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV – першої половини XVII ст. – Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. с. 10.
[5] Собчук В. Д. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV – першої половини XVII ст. – Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. с. 57.
[6] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. – 1370 с. 115.