ІМ’Я. Здавалося б, елементарна річ, до якої усі звикли і яку сприймаємо ніби щось незначне і само собою зрозуміле. Проте насправді це далеко не так. Ми рідко задумуємося, але саме ім’я є тим єдиним невід’ємним атрибутом, який має кожна людина, предмет чи явище. Ім’я (назва) виконує надзвичайно важливу функцію «містка» між матеріальним світом та світом духовним. Іншими словами, наша свідомість формує свій зв’язок з людьми, речами чи явищами саме за посередництвом імені. Очевидно, що без наявності цього «духовного містка» (що є чи не головною запорукою існування homo sapiens), неминуче наступив би світовий хаос. Від самого народження, крок за кроком, людина «пов’язує» себе із матеріальним світом, пізнає його саме через численні імена, абсолютна більшість з яких переходять у спадок від попередніх поколінь.
Не важко помітити, що як тільки в цьому світі з’являється щось нове, раніше невідоме, воно відразу ж отримує власне унікальне ім’я і таким чином «народжується» в нашій свідомості. Проте поява нового імені не завжди пов’язана з фізичним «народженням» його носія. Процес кардинальної зміни форми або функції уже існуючого предмета, явища чи навіть долі людини дуже часто також супроводжується зміною його імені (назви) та сприймається нами, як нове народження. З однієї сторони такий процес «переродження» через зміну імені чогось уже існуючого є об’єктивним явищем, але з іншої – його ініціатором виступає суб’єктивна думка конкретної людини.
Ім’я має глибоко сакральне значення, а його «глобальну» важливість прямо підкреслюють тексти Святого Письма. Зверніть увагу, коли Бог творить матеріальні речі, то відразу прокладає місток між двома світами (видимим і невидимим) у вигляді імені. День, ніч, твердь, земля і т. д. – кожна річ після свого створення неодмінно отримує власне «унікальне» ім’я. «І сказав Бог: нехай буде світло. І вчинилося світло. І побачив Бог світло, що воно гарне; і відділив Бог світло від пітьми. І назвав (виділення – К. М.) Бог світло днем, а пітьму ніччю…». Імена перших людей теж не були випадковими, адже “Адам” означає «з червоної глини», тобто із землі, з якої за біблійними переказами і була створена людина, а “Єва” – «та, що дає життя».
Прямим свідченням важливості імені є той факт, що при зміні «призначення» людини Бог неодмінно міняє і її ім’я. «І не будеш ти надалі зватися Аврамом; але буде тобі ім’я: Авраам; бо Я зроблю тебе батьком багатьох народів» – говорить Творець, коли докорінно міняє долю Авраму. Так само Ісус Христос змінює імена рибалкам, які залишають своє ремесло в минулому і стають «ловцями людей». Якщо ж певна Божественна місія призначена людині від самого народження, то вона обов’язково «синхронізується» з іменем. Можливо, в даному випадку саме через ім’я Бог «доносить» людству на зрозумілій йому мові інформацію про земну місію тієї чи іншої особи.
Згодом, місію «роздавання імен» Бог доручає першій людині: «щоби, як назве чоловік кожну живу істоту, таким і було б їй ім’я». Проте, очевидно, що якщо на початку людина формувала об’єктивні (чи правильні) зв’язки (імена) між носієм імені та його суттю, то після гріхопадіння цей процес став суб’єктивним. Тобто людина чи група людей продукувала імена уже виходячи не з «глобальної мудрості», а з власного суб’єктивного уявлення про світ.
Якщо ж говорити про дослідження минулого, то немає жодного сумніву, що найкоротший шлях до пізнання суті будь-якої особи предмету чи явища лежить саме через пізнання його імені. Зрозуміти природу імені означає не що інше, як усвідомити сутність його носія. Очевидним є й те, що якби світ залишався ідеальним (свого роду стандартизованим в просторі і часі), то жодних таємниць в принципі існувати б не могло. Для того, аби дізнатися про суть будь-якої особи, предмету чи явища достатньо було б просто почути ім’я. Проте через суб’єктивізацію процесу «іменування» на прямому шляху до пізнання істини через ім’я, ми отримали «бар’єр» у вигляді індивідуальної свідомості людини чи групи людей – ініціаторів імені. Процес надання імені став результатом цілого комплексу факторів, які сформували світогляд його автора. В такому випадку розуміння істини через ім’я є неможливим інакше, як через «зв’язок» з ментальним світом особи (чи групи осіб), що стала його ініціатором. Тобто для того, аби усвідомити значення будь-якого імені, яке з’явилося в минулому, ми маємо обов’язково «подивитися на світ» очима людини тієї епохи, «з головою зануритися» в атмосферу її часу.
Зрештою, сформоване в далекому минулому ім’я за сотні чи навіть тисячі років під впливом різних факторів може неодноразово змінюватися. В такому випадку для усвідомлення його суті необхідно «пройти» цей складний шлях, що називається, в зворотному напрямку та зв’язати в єдине штучно «народжені» декілька разів історичні процеси чи явища на осі часу. Крім цього, важливо зрозуміти і причини, що призвели до зміни імені. Адже оскільки зміну імені в минулому ми сприймаємо не інакше, як «нове народження», то маємо зрозуміти чи це «народження» дійсно мало місце, чи причиною зміни імені став банально «інший погляд» певного суб’єкта на історичний процес чи явище. Так, наприклад, численні нащадки руських князів під впливом західних традицій в пізньому середньовіччі починають іменувати себе Збаразькими, Вишневецькими, Острозькими і т. д. Ми сьогодні інтерпретуємо цю зміну імені, як народження нових династій. Хоч зрозуміло, що для представників згаданих родів це явище пройшло непомітно і про «народження» чогось нового вони навіть не здогадувалися.
З іншої сторони, не рідко сам дослідник замість складної ментальної «подорожі» в часі до свідомості ініціатора імені, призначає явищу минулого новий «ідентифікатор», виходячи з власного світогляду. Такий «фахівець» замість усвідомлення істини продукує черговий бар’єр на шляху до неї, створюючи «паралельну реальність». Очевидно, що зрозуміти суть історичного процесу чи явища через усвідомлення створеного пізніше імені стає взагалі неможливим, адже це ім’я «відірване» від тієї реальності, яку ним позначили.
Зрозуміло, що особа-ініціатор імені, або ж група осіб має своє конкретне місце в координатах простору і часу. І якщо простір ми без проблем можемо подолати фізично, то час – лише ментально. Чим далі в минуле ми «переміщуємося», тим важче усвідомити правдиве значення імені для його автора. Проте результат вартує витрачених зусиль. Адже як тільки ми починаємо розуміти природу певного явища в свідомості того, хто дав йому ім’я, ми відразу «будуємо» надійний місток до власного розуміння того чи іншого історичного феномену.
Запрошуємо приєднатися до групи “Справжня історія України” у фейсбуці