В даній публікації я вперше спробую показати генеалогію княжих династій Збаразьких і Вишневецьких, сформовану на основі фрагментів правди, які вціліли після активної пошукової і редакторської роботи князя Стефана Збаразького та ін. Прекрасно розумію, що для багатьох дослідників та любителів історії зображена нижче генеалогічна схема стане, м’яко кажучи, несподіванкою. Проте, станом на сьогодні анітрохи не сумніваюся у тому, що саме таким і було правдиве «генеалогічне дерево» Острозьких, Заславських, Збаразьких, Вишневецьких, Порицьких та Воронецьких. Усі ці княжі династії мали одного спільного предка, яким був князь, відомий нам сьогодні, як Федір Данилович Острозький.
Таким чином, змушений констатувати той факт, що окремої історичної особи Федька Несвізького дійсно ніколи не існувало. У всіх моїх попередніх публікаціях діяльність Федька Несвізького слід розглядати виключно в контексті біографії Федора Даниловича Острозького. Саме цей князь і став першим титулованим власником Збаража у 30-х роках XV ст.
Звичайно, не можу в даному випадку виключати дрібних помилок, проте впевнений, що «глобально» родовід нащадків Федора Острозького виглядав саме так, як це і зображено на приведеній нижче схемі. Головною причиною, що не дозволила історикам розібратися з цією проблемою стало не розуміння масштабів фальшування (Більш детально у першій та другій частинах статті “Велика зрада предків”). Цілком свідомий того, що дана гіпотеза на початковій стадії неодмінно викличе дуже багато запитань та аргументів «contra». Розумію, що попереду довгий шлях складних дискусій та суперечок, адже «пробити» столітню ментальну фортецю, яку будували сотні зодчих, не так уже і просто. З іншої сторони, впевнений, що, врешті-решт, і «наукове товариство» і широке коло любителів історії будуть змушені переосмислити чимало реалій минулого нашого краю, пов’язаних з діяльністю княжих династій і не тільки…
Сьогодні ж, спробую зосередитися виключно на справжньому родоводі князя Стефана Збаразького – ініціатора історичної драми з назвою «Генеалогічна війна», що триває уже понад півтора століття. І то, зосередитися лише на головних деталях, адже очевидно, що багато моментів потребуватимуть додаткових пояснень, які просто неможливо вмістити в рамки однієї статті. Разом з тим, хочеться вірити, що в кінці цього складного процесу усі «прогалини» родоводу нащадків Федора Острозького вдасться заповнити, поставивши врешті-решт остаточну крапку в складному питанні походження князів Збаразьких і Вишневецьких.
Отже, як стверджує відомий дослідник княжих династій Ю. Вольф, князь Стефан був одним з п’яти синів у подружжя Андрія Семеновича Збаразького та Ганни Гербуртівни[1]. В свою чергу Андрій був сином Семена Васильовича Збаразького. Того самого, що після смерті батька продовжив династію Збаразьких в той час, як його старший брат Михайло, перебравшись до Вишневця започатковує однойменну династію у верхів’ї Горині. Михайло та Семен були дітьми князя Василя, або, як його ще називають, Василя ІІ Збаразького. Василь ІІ Збаразький, в свою чергу (як твердять усі дослідники) був сином князя Василя І Збаразького, який крім Василя ІІ мав ще двоє синів – Семена та Солтана. Проте рідні брати Василя ІІ Збаразького жодного чоловічого нащадка не залишили. У Солтана було лише дві дочки, доля яких нам невідома. Семен мав єдину дочку Анастасію, яка вийшла заміж за Семена Юрієвича Гольшанського. Після Василя І Збаразького родовід обривається: про його батька (зрештою, як і про самого Василя І) дослідникам взагалі нічого не відомо.
Нагадаю, що за результатами поділу Збаразької волості у 1463 р. Семену дісталося Колодно, а Солтану – Вишневець. Оскільки жоден з братів чоловічого нащадка не залишив, то, відповідно, і їх осередки володінь Вишневець і Колодно втратили шанс на власну княжу династію. Колодно цей шанс втратило остаточно, а Вишневець «врятував» найстарший син Василя ІІ – Михайло, який в силу історичних обставин переїздить в маєток дядька Солтана і в 90-х роках XV ст. починає іменуватися князем Вишневецьким та засновує однойменну княжу династію.
Якщо поглянути на запропоновану мною генеалогічну схему, то князя Василя І Збаразького тут немає. Не «пам’ятає» цього князя і хроніка М. Стрийковського, яка, без сумніву, стала результатом адаптації правдивої родинної традиції до генеалогічних прагнень Стефана Збаразького. Згідно того ж М. Стрийковського засновник княжої династії Василь Збаразький був сином Данила Федоровича та рідним братом Семена – власника Колодна (якого М. Стрийковський називає Федором)[2]. Як бачимо, єдиний князь Василь тут чітко ідентифікується, як Василь ІІ Збаразький, іншого немає. Та ж родинна традиція (щоправда, значно пізніша) відображена у панегірику, написаному з нагоди урочистого похорону останнього князя Вишневецького в середині XVIII ст., також про Василя І Збаразького не згадує[3]. Брати Василь, Семен та Солтан тут виступають синами князя Данила Федоровича.
Я також в даному випадку схильний більше довіряти саме родинній традиції, яку частково зберегла хроніка М. Стрийковського. Згадана традиція (яку пізніше спотворили) чітко зафіксувала відсутність двох Василів та ім’я князя Данила в переліку предків роду.
Брати Василь, Семен та Солтан, що у 1463 р. поділили між собою Збаразьку волость дійсно були синами князя Данила або Дашка, як його іменує М. Стрийковський. До речі, це той випадок, коли «залишки» правдивої традиції не були прийняті істориками, оскільки не вписувалися в загальну канву сфальшованого ланцюжка подій. Згаданий М. Стрийковським князь Данило є реальним історичним персонажем, якого слід ототожнити із старшим сином князя Федора Даниловича Острозького.
Але звідки ж, в такому випадку, з’явився князь Василь І Збаразький? У вже згаданому документі поділу Збаразької волості від 9 липня 1463 р. усі три брати іменують себе Васильовичами. Звідси історики і зробили висновок (до речі цілком логічний), що їх тата звали Василем. Цей Василь-тато увійшов в історію, як Василь І Збаразький. Зазначу, що це єдина на сьогодні документальна згадка про Василя І. Іншими словами, цей історичний персонаж відомий нам лише з патроніму його дітей. Уже згаданий Ю. Вольф називає його Василем Несвізьким і констатує той факт, що «жодних сучасних слідів про нього немає»[4]. У мене є своє пояснення ситуації, що склалася, однак про це пізніше. На разі просто зафіксуємо думку про те, що такої історичної особи, як князь Василь І Збаразький ніколи не існувало.
Ще раз, брати Василь, Семен і Солтан були дітьми найстаршого із синів Федора – князя Данила Федоровича Острозького. Дружиною цього князя і, відповідно, мамою трьох перших братів-Збаразьких, як стверджує шановний Л. Войтович була княгиня Анастасія Романівна Кобринська[5]. Анастасія була дочкою князя Романа Кобринського та онучкою Федора Ольгердовича (за Ю. Вольфом)[6]. Таким чином, стає зрозумілою природа походження схеми родоводу Стефана Збаразького від Федора Корибутовича. М. Стрийковський нічого не придумав «з нуля», він, просто опираючись на почуту родинну традицію, дещо відкоригував реальну картину минулого.
Князі Збаразькі і Вишневецькі дійсно були прямими нащадками сина великого князя литовського Федора Ольгердовича. Ось тільки з тим уточненням, що не того Федора і по жіночій лінії.
Очевидно, що для Стефана Збаразького не було великої різниці, до якого Ольгердового нащадка «прив’язати» власний рід, але «жіноча лінія», звичайно, жодним чином його не влаштовувала. Саме тому методом невеликої маніпуляції Федір (Ольгердів син) з маминої лінії, «перетворився» на Федора Корибутовича (Ольгердового внука) і, замінивши Федора Острозького-Несвізького, «став» батьком реального предка роду (уже по чоловічій лінії) – Данила (чи Дашка) Федоровича Острозького. Від самого князя Данила на початку процесу фальсфікації залишили лише ім’я, а згодом і його прибрали, як прибрали і будь-яку інформацію про родинні зв’язки перших представників роду по жіночих лініях.
Зрозуміло, що біографія справжнього предка роду, яким був Федір Данилович Острозький теж не могла вціліти і особливо це стосується першої половини XV ст., або ж другої половини життя князя. Практично усі дослідники сьогодні погоджуються в тому, що Федір Данилович народився біля 1360-го р. та наприкінці свого життя, за прикладом багатьох руських князів, постригся в монахи з ім’ям Феодосія. Історик В. Ульяновський зокрема зазначає: «Традиція вказує, що він (Федір Острозький – К. М.) наприкінці свого життя постригся у Києво-Печерському монастирі, прийняв схиму з іменем Феодосій і помер та був похований в Дальніх печерах обителі»[7]. Згодом Феодосія було канонізовано і він сьогодні належить до найбільш шанованих православних святих. Більше того, напевно символічно, що день пам’яті преподобного князя Федора Острозького (згадується саме його мирське ім’я) православна традиція відзначає 24 серпня – в День Незалежності України. Але що ж ми взагалі знаємо сьогодні про Федора Острозького?
Як зазначає відомий дослідник княжих генеалогій Ю. Вольф останню письмову згадку про Федора Острозького ми зустрічаємо у 1403 р[8]. Проте, з іншої сторони, очевидно, що 40 років це далеко не «престарілий вік» і важко уявити, щоб князь в розквіті сил відправився у монастир. І хоч «У самому роді Острозьких не засвідченою залишилася навіть дата смерті Федора Даниловича»,[9] абсолютна більшість істориків, розуміючи парадокс ситуації, переносить його смерть на кінець 30-х років XV ст. чи навіть далі. Так, наприклад, Л. Войтович зазначає, що Федір Острозький помер після 1437 р[10]., польський історик Т. Кемпа взагалі вважає, що «монах Феодосій помер, як сивий старець в середині 40-х р. XV ст[11]. То чому ж, в такому випадку, ми взагалі нічого не знаємо про долю князя після 1403 р? Відповідь очевидна:
пам’ять про життя і діяльність Федора Острозького знищили його власні нащадки. Знищили з тієї простої причини, що вона була смертельно небезпечною для їх нової генеалогічної легенди. Єдино можливий спосіб сьогодні дізнатися про справжній життєвий шлях преподобного князя Федора Острозького лежить в площині об’єднання його особи з князем Федьком Несвізьким.
Зазначу, що сучасник Федора Острозького польський хроніст Ян Длугош, який дуже добре орієнтувався в ситуації чітко ідентифікує головного союзника Свидригайла на Волині і Поділлі, як князя Федора Острозького і взагалі нічого не знає про Федька Несвізького. «Цей князь між іншими князями Литви і Русі найбільше відзначався відвагою і великою славою (виділення – К. М.) рицаря» – пише Я. Длугош. Невже такого «славного» рицаря міг з кимось сплутати добре обізнаний сучасник тих далеких подій? Звичайно, що ні. Проте історики ці фрагменти правди назвали помилкою хроніста чи просто брехнею, адже вони виявилися не сумісними з обманом, який з легкої руки М. Стрийковського був проголошений правдою. Кожен наступний історик лише «підпирав» цю конструкцію власним авторитетом, утверджуючи фальшивку та перетворюючи її на «тверде» історичне джерело. Зрозуміло, що після десятків публікацій авторитетних істориків повністю відкинути брехню та перевернути ситуацію з голови на ноги уже ніхто не наважувався.
А тепер ще раз повернуся до ключового запитання, яке поставив в одній з попередніх статей на початку дослідження: «Чи знали князі Збаразькі правду про власне походження»? І найкраще на це запитання відповіли самі князі Збаразькі – останні представники роду Юрій та Христофор. Більше того, вони зробили це настільки віртуозно, що якби жили в наш час, то тільки б за одну цю відповідь могли отримати найвищу відзнаку в галузі «винахідливість». В даному випадку просто наведу цитату з праці польського історика Ванди Добровольської. Авторка, аналізуючи еволюцію родинного герба Збаразьких, зазначає: «На надгробках останніх Збаразьких (Юрія та Христофора), а, отже, в останній фазі формування гербу Збаразьких ми бачимо зображення ще більш спрощене – тільки просту стрілу з півмісяцем та без зірки»[12]. Зазначу, що ця «остання фаза» фігурує виключно один раз – на надгробку останніх представників роду. «Про такий герб не згадує жоден хроніст – був він, очевидно, остаточно сформованим символом» – пише та ж В. Добровольська[13]. Шановна авторка чомусь взагалі не звертає уваги на той факт, що «остаточно сформований» герб Збаразьких, який увінчує собою місце їх останнього спочинку, це герб іншого роду – князів Острозьких і високо освідчений Юрій (Єжи) Збаразький, який зобразив цей символ на могилі брата, не міг цього не розуміти.
Таким чином, останні брати Збаразькі закарбувавши в камені свій справжній родовід, з однієї сторони, дали нащадкам свідчення їх справжнього походження, але з іншої, зробили це так мудро, що дане зізнання ніяк не зашкодило найближчим родичам – князям Вишневецьким, які й надалі продовжували титулувати себе нащадками славного Корибута…
[1] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 619.
[2] Келембет С. М. Князі Несвізькі та Збаразькі: XIII – початок XVI століть. – Вид. 2-ге, виправлене та розширене. – Кременчук: Християнська зоря, 2021. с. 36.
[3] Gizycki P. Relacya Apparencyi, y famego Aktu Podrzebowego ostatniego z domu J. O. Xiązȩca jmci Wiśniowieckiego Michała Serwacego Korybutha… Drukarnia OO. Bazylianów Poczajówskich. s. 10.
[4] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 606.
[5] Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Ін-т українознав. Ім. І. Крип’якевича НАН України; ЛНУ ім. І. Франка. — Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2006. с. 513.
[6] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 168.
[7] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. с. 128.
[8] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 344.
[9] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. с. 128.
[10] Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Ін-т українознав. Ім. І. Крип’якевича НАН України; ЛНУ ім. І. Франка. — Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2006. с. 513.
[11] Anusik Z. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. s. 131.
[12] Dobrowolska W. Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich: (z wstępem o rodzinie Zbaraskich i życiorysem Janusza Zbaraskiego wojewody bracławskiego). Towarzystwo Przyjaciół Nauk z zasiłkiem Wydziału Nauki Ministerstwa W.R. i O.P., 1926. s. 14, 22.
[13] Dobrowolska W. Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich: (z wstępem o rodzinie Zbaraskich i życiorysem Janusza Zbaraskiego wojewody bracławskiego). Towarzystwo Przyjaciół Nauk z zasiłkiem Wydziału Nauki Ministerstwa W.R. i O.P., 1926. s. 14.