Одним з найвідоміших і водночас найзагадковіших персонажів, від якого з-поміж інших за влучним висловом В. Ульяновського «тягнеться лінія» князів Острозьких є другий документально засвідчений власник Острога князь Федір Данилович. Той же історик В. Ульяновський у своїй праці присвяченій Василю-Костянтину Острозькому зазначає, що князь Федір належить до пантеону з семи волинських православних святих[1]. До того ж вшанування пам’яті Преподобного князя Федора Острозького приходиться на сакральну для кожного українця дату – 24 серпня.
Але давайте запитаємо себе, а що ж ми знаємо про цього князя і чому його життя і до сьогодні густо овіяне ореолом таємничості? Іноді складається таке враження, що через значну кількість суперечливих моментів біографії Федора-Феодосія навіть фахові історики часто вважають за краще взагалі опустити цю тему аби не «заблукати» в темних хащах минулого. Наведу лише один, але, як на мене, показовий приклад. У 2014 році видавництвом «Балтія-друк» було презентовано досить об’ємне, прекрасно оформлене науково – популярне видання «Князі Острозькі». У вступній статті цієї книги науковий редактор Ігор Тесленко зазначає: «В самому центрі давньої столиці Острозького князівства можна побачити пам’ятник найвидатнішим постатям роду. Композиція із трьох бронзових фігур презентує глядачам смиренного ченця Феодосія, звитяжного полководця Костянтина і щедрого мецената Василя»[2]. Далі ми можемо спостерігати доволі дивну ситуацію: якщо біографії полководця Костянтина та мецената Василя представлені доволі об’ємними текстами, то для життєпису «ченця Феодосія» – третьої «найвидатнішої постаті роду» на сторінках цього репрезентативного міжнародного видання місця не знайшлося взагалі.
Як уже було сказано, однією з причин «невловимості»[3] князя Федора Острозького є той факт, що одна з віток його нащадків в середині XVI ст. вирішила «обрубати» своє справжнє коріння та знищити будь-яку інформацію про далекого предка роду. Біографія Федора Острозького (особливо другий період його життя) була, м’яко кажучи, незручною для княжих домів Збаразьких чи Вишневецьких, адже могла знищити усі їх зусилля з прив’язкою власного дерева роду до «гедимінового коріння». Виходячи з цього, стає очевидним той факт, що реконструкція життєвого шляху Федора Даниловича є неможливою без врахування та виправлення історичних маніпуляцій Стефана Збаразького та Мацея Стрийковського. І першим важливим кроком на цьому складному шляху має стати визнання Федора Острозького та Федька Несвізького однією історичною особою.
В даній статті спробую зосередитися головно на хронологічних рамках життя князя, акцентувавши увагу на проблемних моментах, пов’язаних з датами його народження та смерті. Напевно не варто зайвий раз нагадувати, що чіткої позиції істориків стосовно цього питання на сьогодні так і немає.
Закономірно, що головним підґрунтям при формуванні численних гіпотез стосовно часу життя Федора князя «на Острозі» є період його згадування в збережених історичних джерелах, який «розтягнувся» в часі лише на протязі 18-ти років (з 1385 по 1403 рр.[4]). З іншої сторони, оскільки факт доволі тривалого життя князя, як правило, дослідниками не ставився під сумнів, то напрошується логічний висновок про те, що Федір або народився значно раніше, або ж помер значно пізніше. Іншими словами котрась половина життя князя «загубилася» для історії. Спробуємо з’ясувати про яку саме «половину» йде мова і що про це думають фахівці?
На початку варто звернутися до праці польського історика Яна Длугоша, який не просто добре орієнтувався в ситуації чи мав практично необмежений доступ до багатьох матеріалів державного та церковних архівів, а, що саме головне, був сучасником описаних ним подій. Так ось, Я. Длугош чітко ідентифікує головного союзника Свидригайла на Волині і Поділлі в 30-х р. XV ст., як князя Федора Острозького і взагалі нічого не знає про Федька Несвізького. Більше того, історик ніби навмисно наголошує на «великій славі» князя, що практично унеможливлює його помилкову ідентифікацію. «Цей князь між іншими князями Литви і Русі найбільше відзначався відвагою і великою славою (виділення – К. М.) рицаря» – пише Я. Длугош. Цей же сюжет і саме з Федором Острозьким в головній ролі ми зустрічаємо і на сторінках т. зв. «Сказание летописца Южнорусскаго»[5]. Зазначу, що коригуючи працю Я. Длугоша в догоду «новій генеалогії» Збаразьких, М. Стрийковський у середині XVI ст. «опрацював» головно ключові для нього 90-ті роки XIV ст., обділивши увагою 30-ті роки XV ст.
Таким чином, виходячи з свідчень Я. Длугоша, період життя князя Федора потрібно обмежити приблизно 1360 – 1440 роками, що виглядає цілком логічним та не «конфліктує» з іншими моментами біографії князя. В даному випадку мусимо лише констатувати той факт, що наприкінці життя Федора польський хроніст називає його «Острозьким» в той час, як з якихось причин сам Федір ідентифікує себе «Несвізьким». Зрозуміло, що праця Я. Длугоша в значній мірі вплинула на позицію багатьох пізніших дослідників.
В другій половині ХІХ ст. після утворення Острозького Кирило-Мефодіївського церковного братства відомий український історик М. Максимович пише декілька листів до графині А. Блудової, в яких акцентує увагу на історії роду князів Острозьких. Автор, описуючи боротьбу на Волині і Поділлі головного союзника Свидригайла князя Федька Несвізького також ототожнює його з Федором Острозьким. Що ж стосується періоду життя князя Федора, то М. Максимович обмежується зазначенням першої документальної згадки про Федора (1385 р.) та часом, коли, на його думку, останній прийняв чернечий постриг (1438 р.).[6] Крім цього, історик звертає увагу і на тривалий період часу з відсутністю будь-якої інформації про князя[7].
У 1870 р. історичне дослідження, присвячене Федору Острозькому з’явилося на шпальтах «Подільських єпархіальних відомостей». Оскільки специфіка видання вимагала показати заслуги князя перед православною вірою, то вся боротьба Федора в 30-х роках XV ст. змальовується, як опір православного князя католицькій Польщі. Автор публікації протоієрей А. Хойнацький також анітрохи не сумнівається, що цю боротьбу вів саме князь Федір Острозький. А. Хойнацький, як і М. Максимович «не знає» коли народився чи помер Федір, а час його життя розміщує на хронологічній шкалі між роками першої згадки (1386 р.) та чернечим постригом князя, який визначає періодом між 1441 та 1446 роками[8].
Цікаво, що практично до ХХ ст. доволі чітко вимальовуються дві паралельні лінії історичних досліджень, що йдуть поряд, але між собою не перетинаються. Представники першої «історичної лінії» (як і Я. Длугош) ототожнювали особу Федька Несвізького з Федором Острозьким, а другої (слідуючи за М. Стрийковським) – з Федором Корибутовичем. Знаковою в цьому плані стала праця відомого польського історика та генеалога Ю. Вольфа, який, зобразивши Федька Несвізького окремою історичною особою, остаточно «заплутав» і до того не просту ситуацію. Згадану працю Ю. Вольфа, яка побачила світ у 1895 р. і для багатьох наступних дослідників стала безцінним джерелом інформації про литовсько-руські княжі династії можна охарактеризувати як перелік документальних згадок про того чи іншого князя та пов’язаних з цією згадкою подій. «Сухий статист» Ю. Вольф, слідуючи по життєвому шляху Федора Острозького закономірно «зупиняється» на останній прижиттєвій згадці про нього саме як «князя Острозького», а це 1403 р. Події ж 30-х років XV ст. автор пов’язує уже з діяльністю іншого князя Федька Несвізького (який фігурує в документах лише на протязі 1431 – 1435 рр.)[9]. Зрозуміло, що після «виокремлення» Федька Несвізького в окрему історичну особу дослідники біографій Федька Острозького та Федора Корибутовича виявилися позбавленими значного масиву історичних джерел, який до того часу вважали «своїми». Але, як кажуть, «святе місце порожнім не буває»: з цього часу історики розпочали «важкі» пошуки предків для новоствореного історичного персонажа, якого насправді ніколи не існувало. Як результат, ми отримали додаткову кількість «історичної полови», яка за більш, ніж сотню років товстим шаром накрила «зерна правди».
З усього видно, що «верстаючи» біографію Федора Острозького Ю. Вольф опинився перед складною дилемою. З однієї сторони він розумів, що Федір народився біля 1360-го р. та прожив довгий вік, а з іншої, якщо обмежити період його життя 1403 р., то виходило, що він прожив лише біля 40 р., За цей короткий час князь мав встигнути здобути «політичний авторитет», повоювати, прийняти чернечий постриг (що руські князі традиційно робили на схилі літ) та ще й відзначитися хорошими справами уже в ролі монаха (адже мала бути якась причина канонізації). Таким чином, аби хоч якось виправити ситуацію історик намагається (в розумних межах, звичайно) максимально «продовжити» життя князю. Через що без жодної документальної підстави «відтерміновує» його смерть до періоду «біля 1410 р»[10]. Після виходу у світ авторитетної праці Ю. Вольфа уже навіть ті історики, які смерть Федора Острозького датували кінцем 30-х р. XV ст., ототожнювати його з Федьком Несвізьким більше не сміли.
Польський історик Т. Кемпа стверджує, що народився князь Федір наприкінці 50-х років XIV ст. Згодом, після 1410 р. залишив політичне життя і на переломі 1440 та 1441 рр. прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі. За думкою того ж Т. Кемпи помер Федір Острозький, як «сивий старець» в середині 40-х років XV ст[11]. Приблизно такої ж думки дотримується і український історик Л. Войтович, який обмежує хронологічні рамки життя князя з однієї сторони «біля 1365 р», а з іншої «після 1437 р»[12]. Л. Войтович теж помічає, що «у 44 роки рицарі й політики не приймають чернецтва. Куди логічніше виглядає такий крок після 1437 р., тобто після 70 років і в час репресій проти прихильників Свидригайла»[13].
Інший польський дослідник З. Анусік є чи не єдиним, хто спробував змістити період життя князя Федора в сторону його народження. Не погоджуючись з думкою свого колеги, він називає твердження Т. Кемпи про зречення князем «публічного життя» після 1403 р. та той факт, що дожив князь аж до середини 40-х р. XV ст. «мало правдоподібним»[14]. Історик припускає, що Федір Острозький «прийшов на світ в першій половині 40-х р. XІV ст.»[15].
В своїх розрахунках З. Анусік відштовхується від періоду життя потенційного предка династії Острозьких князя Василька Романовича (онука Данила Романовича). Проте з незрозумілих причин згаданий дослідник останню документальну згадку про молодого на той час князя Василька Романовича (1282 р.) приймає за крайньо-можливу дату народження його сина і батька Федора князя Данила. Складається таке враження, що З. Анусік спочатку «визначив» для себе роки життя Федора, відштовхуючись від останньої згадки про князя, а тоді «підігнав» під свою версію все інше, не звертаючи при цьому жодної уваги на цілий ряд моментів, що прямо суперечать цій версії подій. Так, наприклад, автор розуміючи, що у випадку правдивості його гіпотези станом на 1340 р. Данилу мало б бути «біля 58 років»[16], відносить активну політичну діяльність князя «на роки сорокові і п’ятдесяті XV ст.».[17] Але чомусь в даному контексті випускає з уваги згадку про князя у 1366 р., а тоді йому мало б бути аж біля 85 р. Згодом З. Анусік все ж таки звертає увагу на 1366 р., датуючи ним смерть князя. Проте виникає інше запитання: чому остання писемна згадка про Федора мала обов’язково бути роком його смерті і чи міг 85-ти річний Данило вести активну політичну і військову діяльність? Не зовсім узгоджується запропонований З. Анусіком період життя Федора Острозького і з періодом активної політичної діяльності його синів, який припадає на 1412 – 1446 рр. В даному випадку логічним було б віднести народження Федора після 1360-го р., як це і зробило більшість дослідників.
З іншої сторони, більш пізнє народження князя Данила та його сина Федора зовсім не виключає версію їх походження від молодшого сина Данила Романовича – Романа Даниловича. На думку Л. Войтовича ймовірний предок Острозьких син Романа Даниловича Василько народився між 1256 і 1260 рр., а помер на початку XIV ст[18]. Таким чином, і князь Данило міг народитися не біля 1282 р., як про це пише З. Анусік, а на початку XIV ст., що, звичайно ж, значно краще узгоджується з періодом його власної політичної діяльності та не виключає народження його сина Федора біля 1360 р.
У своїй праці, присвяченій Василю-Костянтину Острозькому В. Ульяновський наводить версію Т. Кемпи про народження князя Федора «наприкінці 50-х років XIV ст.» та звертає увагу на той факт, що в документі від 1385 р. (перша згадка про князя) село Бродово передається не лише Федору, а й «дітям його».[19] Відповідно, як зазначає автор «Федір мав уже досить поважний вік»[20]. Проте тут варто зауважити, що, по-перше, немає нічого дивного, якщо у 20 – 25-ти річному віці у Федора уже була не одна дитина. А, по-друге, фраза документу про те, що село Бродово передається «і дітям його» могла мати на меті просто показати спадковий статус отриманого майна. Очевидно, що зазначене в багатьох документах право передачі маєтку потомкам (яке виражалося словами «і нащадкам його») не обов’язково передбачає наявність цього потомства на момент формування привілею.
Що ж стосується смерті князя Федора, то В. Ульяновський лише наводить дату останньої згадки про нього (1403 р.) та констатує той факт, що «подальша доля князя невідома»[21]. Цікавим виглядає твердження дослідника про те, що історики, які називають дату смерті Федора після 1437 р. плутають його з сином, який теж мав ім’я Федір[22]. З-поміж тих подій участь в яких, за думкою В. Ульяновського, насправді брав син, а приписують батькові він називає і «Свидригайлову війну». Таким чином, автор погоджується, що в подіях 30-х років XV ст. брав участь все ж таки князь Острозький.
Чи не єдиним істориком, хто спробував звести до купи усіх Федорів, які потенційно можуть бути у «традиційному образі кн. Федора Даниловича Острозького» став Василь Вихованець. Автор відкидає можливість участі «старого Острозького» в подіях 30-х років XV ст. і слідом Ю. Вольфом, М. Грушевським та ін. «віддає» цю історичну нішу Федьку Несвізькому, якого, звичайно ж, відрізняє від Федора Острозького. За думкою історика Федір Данилович «ймовірно прийняв чернечий постриг в інтервалі від 1403 до чи в 1407 рр.»[23]. Серед причин, чому Федір Острозький не міг бути союзником Свидригайла на Волині В. Вихованець виділяє дві: перша – це досить поважний вік князя станом на 30-ті р. XV ст., а друга пов’язана з тим, що Федір Острозький не міг порушити «клятву-присягу на хресті» дану польському королю Володиславу Ягайлу відразу після Кревської унії[24].
Що стосується віку, то, як на мене, найкращим спростуванням твердження В. Вихованця можуть з-поміж інших служити біографії двох знаменитих ровесників князя Федора: короля Польщі Володислава Ягайла та великого литовського князя Вітовта Кейстутовича. Кожен з них мав бути на добрий десяток років старшим за Федора Острозького, проте це зовсім не завадило їм приймати активну участь в політичних та військових подіях аж до 1435 та 1430 років, відповідно. Що ж стосується порушення «хресного цілування», то достатньо просто відкрити руський літопис і ознайомитися з відношенням до цього виду клятви в традиції численних нащадків Рюрика. В їх постійній боротьбі за владу та багатство «хресне цілування» ніколи не виступало серйозним стримуючим фактором. З іншої сторони, підтримка Федором Свидригайла після 1403 р. зовсім не означала зради по відношенню до короля Ягайла, адже «бунтівний князь» і сам не раз знаходив прихисток у рідного брата Ягайла під час тривалої боротьби з двоюрідним Вітовтом. Зрада Федора (якщо це так можна назвати) відразу після підтримки останнім Свидригайла мала місце лише по відношенню до правителя Литовського князівства Вітовта. І тут уже не можу не погодитися з думкою В. Вихованця про те, що за цією зрадою «відразу з’явилася б грамота на конфіскацію всієї Острозької латифундії»[25].
Таким чином, якщо говорити про зраду, то лише у 1431 р. Федір Острозький постав перед вибором – сторону котрого із союзників прийняти: короля Польщі Ягайла чи нового правителя Литви Свидригайла. Вибір, який зробив Федір Данилович, зрештою як і інші руські князі, для нас сьогодні очевидний та закономірний. З іншої сторони, після того, як рідні брати Ягайло та Свидригайло вступили у відкритий конфлікт між собою, Федір опинився в ситуації, коли зрада одного з колишніх союзників ставала неминучою. Напевно, саме зрадою Ягайлу та страхом неминучого покарання найкраще сьогодні пояснюється той факт, що практично відразу після смерті старого короля Федір Данилович повертається під протекторат Польщі, склавши нову присягу уже його сину малолітньому Володиславу ІІІ Варненчику. Згаданий В. Вихованець наводить цитату з праць А. Сендульського та І. Огієнка, де останні помилково вважають, що Федір Острозький «примирився» ще з Володиславом Ягайлом[26].
Залишається дати відповідь на ключове запитання: чому Федір Данилович в 30-х роках XV ст. називає себе князем Несвізьким. Спробую в даному випадку припустити, що історики не змогли пояснити цього феномену через нерозуміння того, що «роду князів Острозьких до середини XV ст. не було». Для «руської ментальності» поняття «князь на Острозі» було не «ідентифікатором роду», а всього на всього місцем княжіння, тобто, говорячи сучасною термінологією «місцем праці за головною спеціальністю». Таким чином, втративши Острог, князь більше не вважав себе Острозьким. Так само, як залишивши родинний Збараж, Михайло Збаразький стає Вишневецьким чи, переїхавши до Заслава, Юрій Острозький перетворюється на Заславського та ін. Як вірно зазначив В. Ульяновський: за старою традицією княжої влади прикметною рисою, яка вказує на тяглість князівського роду є не маєтковий титул, а «батькове ім’я»[27]. Помітив цю особливість «руської ментальності» і В. Собчук: «Репрезентанти перших поколінь роду (Острозьких – К. М.) позначаються в історичних джерелах здебільшого тільки власними іменами або поєднаннями їх з патронімами. На грані XIV – XV ст. у латиномовних текстах їх починають ідентифікувати також за допомогою словосполучення з Острога, а князем Острозьким вперше названий Данилів онук Василь у грамоті Вітовта 1428 р.»[28].
Абсолютно очевидно, що прийнявши сторону Свидригайла, власник Острога в другому поколінні потрапив в опалу до правителя Литовського князівства грізного Вітовта Кейстутовича. Незадовго після 1403 р. Федір Данилович втрачає Острозьку латифундію та залишає терени Волині, де знаходитися надалі для нього було смертельно небезпечно. Зрозуміло, що втративши Острог, Федір уже не вважав себе «князем на Острозі», чи «князем Острозьким». В цій ситуації для істориків князь, який втратив прізвище та змінив місце проживання стає «невловимим» та зникає з поля зору. Проте для «польської свідомості» Я. Длугоша, який, до того ж, писав свій твір в той час, коли нащадки Федора уже повернули Острог у свою власність, їх предок Федір, безумовно, був саме «князем Острозьким».
Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, зазначу, що князь Федір Острозький народився біля 1360-го (можливо ближче до 1365-го) р. та помер біля 1440-го р., прийнявши перед тим чернечий постриг з ім’ям Феодосія. Очевидно, що князь Федір прийняв постриг незадовго перед смертю, що виразно перегукується з Руською (і давнішою Візантійською) традицією, де передсмертне зречення усіх принад цього «грішного світу» володарем і його похорони за чернечим ритуалом символізували акт смирення й очищення від гріхів влади та надію «сподобитися покою с праведниками».[29]
Федір Данилович прожив довге та насичене подіями життя (яке все ще чекає свого дослідника). В цьому він нічим не відрізнявся від своїх видатних ровесників: Вітовта Кейстутовича, Ягайла Ольгердовича, Федора Любартовича та ін. І що саме головне, саме Федір Острозький, ідентифікуючи себе князем Несвізьким, брав участь у ключових подіях 30-х років XV ст. на теренах Поділля та Волині, як вірний союзник литовського князя Свидригайла Ольгердовича. А його прямі нащадки – це не лише князі Острозькі та Заславські, але й Збаразькі і Вишневецькі. Династії, які в середині XVI ст. в догоду новим політичним реаліям не просто зрадили власний рід, а ще й приклали максимум зусиль аби знищити будь-яку інформацію про одного з найбільш відомих предків – преподобного князя Федора Острозького (це якраз він, до речі, є першим історично-відомим титулованим власником Збаража). Зрештою, саме «наукова діяльність» Стефана Збаразького у середині XVI ст. поряд із зміною «прізвища» та залишенням теренів Волині самим Федором на початку XV ст. стала третім ключовим фактором надуманої «смерті» князя (звичайно лише за думкою істориків), що називається «в самому розквіті сил».
Запрошуємо усіх, кого цікавить “Справжня Історія України” приєднатися до нас у фейсбуці
група
сторінка
[1] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. – 1370 с. 130.
[2] Дзярнович О., Рагаускене Р. Князі Острозькі. Видавництво ТОВ Балтія-друк. Київ 2014. с. 15.
[3] Автор однієї з найкращих, на мою думку, на сьогодні праць присвяченим династії Острозьких В. Ульяновський звертає увагу на особливий «невловимий дух» предків князя Василя-Костянтина, серед них і постать Федора Даниловича.
[4] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 343, 344.
[5]Вихованець В. Скільки Федорів у традиційному образі кн. Федора Даниловича Острозького? Генеалогічні записки. – Львів, 2013. – Вип. 11 (нової серії 5). с. 14.
[6] Максимович М. Вибрані твори. – К.: Либідь, 2004. с. 92.
[7] М. Максимович говорить про період у 45 р., хоч насправді він був дещо коротшим, адже згадки про Федора Острозького обриваються після 1403 р.
[8] «Подольские епархиальные ведомости» № 3. 1 Фєвраля 1870 г. с. 62.
[9] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 275, 276.
[10] Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa 1895. s. 344.
[11] Anusik Z. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. s. 131.
[12] Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Ін-т українознав. Ім. І. Крип’якевича НАН України; ЛНУ ім. І. Франка. — Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2006. с. 513.
[13] Войтович Л. Родина князів Острозьких. Записки НТШ. – Львів, 1996. – Т. 231. – с. 362.
[14] Anusik Z. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. s. 133.
[15] Anusik Z. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. s. 132.
[16]Anusik Z. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. s.129.
[17]Anusik Z. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. s.129.
[18] Войтович Л. Князі Острозькі: спроба відтворення генеалогії династії. НУОА. Наукові записки. Історичні науки. – Острог, 2008. – Вип.13. – с. 46.
[19] Аrchiwum ksążąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. Tom 1. Lwow 1887. s. 2.
[20] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. – 1370 с. 121.
[21] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. – 1370 с. 128.
[22] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. – 1370 с. 128.
[23] Вихованець В. Скільки Федорів у традиційному образі кн. Федора Даниловича Острозького? Генеалогічні записки. – Львів, 2013. – Вип. 11 с. 20.
[24] Вихованець В. Скільки Федорів у традиційному образі кн. Федора Даниловича Острозького? Генеалогічні записки. – Львів, 2013. – Вип. 11 с. 12.
[25] Вихованець В. Скільки Федорів у традиційному образі кн. Федора Даниловича Острозького? Генеалогічні записки. – Львів, 2013. – Вип. 11 с. 11.
[26] Вихованець В. Скільки Федорів у традиційному образі кн. Федора Даниловича Острозького? Генеалогічні записки. – Львів, 2013. – Вип. 11 с. 15.
[27] Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.: ВД «Простір», 2012. – 1370 с. 124.
[28] Собчук В. Д. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV – першої половини XVII ст. – Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. с. 57.
[29] Яковенко Н. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – початку XVIII століття. К.: Laurus, 2012. С. 110.