Ми рідко задумуємося яке насправді величезне значення в нашому світі має просте ім’я. Ім’я людини, народу, предмету або явища. Значення імені набуває тим більшої ваги у випадку, коли мова йде про дослідження глобальних історичних процесів. Об’єктивну чи суб’єктивну – поява кожного імені віддзеркалює конкретну історичну реальність, а значить пізнання імені є основою пізнання тієї самої історичної реальності. Очевидно, що багато в чому саме в площині нерозуміння значення імені лежить абсолютна більшість таємниць вітчизняної історії. Слов’яни, русь, козак, Україна – хто сьогодні може чітко назвати значення хоч одного з ключових імен нашої історичної спадщини? Звичайно, існують десятки, якщо не сотні версій, але лише версій…
«Життя народу» на відміну від людського є процесом значно тривалішим, а тому осягнути його свідомістю однієї людини, яка, до того ж, перебуває в обмеженому часовому просторі, є завданням надскладним. Очевидно, що не легко в цьому процесі усвідомити і специфіку функціонування імені того чи іншого народу. В одній з попередніх статей я писав, як нерозуміння «слов’янського імені» призвело до лавини помилок, наслідки яких ще отримають свою оцінку в майбутньому. Сьогодні ж для кращого усвідомлення викладеного в згаданій статті матеріалу спробую перемістити життя народу в людський вимір та розповісти про нього словами видатних істориків минулого і сучасності.
Давайте змоделюємо наступну ситуацію: десь у 1980 р. народився хлопчик, якому батьки дали гарне українське ім’я Тарас. Досягши у 2000 році 20-ти річного віку юнак прийняв рішення змінити дане батьками ім’я. Тарас звернувся до відповідних державних органів, пройшов усі передбачені законом процедури та взяв собі інше ім’я – Назар. Для того, щоб зв’язати до купи два життя однієї людини Тарас-Назар отримує на руки дуже важливий документ – посвідчення про зміну імені. Саме завдяки цьому посвідченню усі розумітимуть, що Назар до 2000 р. це Тарас. Окремої від Тараса особи з ім’ям Назар не існувало. Не існувало його історії, місця народження чи проживання, не могло бути ніяких взаємовідносин Назара з іншими людьми. Розповідати будь-що про Назара до 2000 р. – це творити паралельну реальність, якої насправді ніколи не було!
А тепер уявляємо, що якийсь умовний історик береться за написання біографії Назара. Розуміючи, що «документ – це альфа і омега історії», він починає шукати письмові джерела аби прослідкувати його життєвий шлях. Досліднику вдалося знайти безліч письмових свідчень життя Назара (звичайно ж після 2000 р.), окрім одного, але в даному випадку, надважливого – того самого посвідчення про зміну імені. Історик розуміє, що, якщо у 2020 р. Назар це дорослий чоловік, то народитися він мав, як мінімум років 40-50 тому. Таким чином, дійшовши до 2000 р. та не знайшовши поза ним жодного документу з ім’ям «Назар», він вмикає власну фантазію і починає описувати міфічне життя «доісторичного Назара». Закономірно, що не існуючий Назар не міг наслідити в історії так, як і реальність ніколи не перетинається з міфом. Як результат, Назар змушений був розпочати своє життя без жодних свідків десь далеко «в глухих болотах полісся», а потім «тихо» переселятися з місця на місце, займаючи покинуті іншими родинами будівлі та ніде і ні з ким не конфліктуючи. І так аж до 2000 р.
Отже, спостерігаємо пошуки Назара до 2000 р. у виконанні істориків різних країн та епох:
Михайло Грушевський:
«Порогом історичних часів для Назара можемо прийняти 2000 р., коли починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим життя Назара не можемо слідити в його еволюції, а тільки в культурних результатах тих довгих років передісторичного життя»[1]… «Назар в своїх переселеннях до 2000 р. займає хати, покинуті їх людністю, спустілі, без боротьби, переважно тихомирно; про це свідчить сама невідомість і мовчання джерел про цей період життя Назара»[2].
Любор Нідерле:
«Немає жодного історичного факту, жодної достовірної традиції, ні навіть міфологічної генеалогії, які допомогли б нам відповісти на питання про народження Назара. Назар з’являється на історичній арені несподівано, як дорослий і уже сформований юнак. Ми навіть не знаємо звідки він прийшов і якими були раніше його відносини з іншими людьми»[3].
Веніамін Кобичев:
«Питання народження Назара є одним з ключових в історії… З роками вченими різних країн і спеціальностей – істориками, археологами, лінгвістами, антропологами, етнографами – була зібрана величезна кількість матеріалу, ними було запропоновано безліч різних гіпотез, але тим не менш проблема в цілому і по сьогодні залишається майже такою ж далекою від свого остаточного вирішення, як і на початку досліджень. Головна причина цьому – відсутність будь-яких письмових згадок про Назара до 2000 р.»[4]
Наталя Яковенко:
«Протопочатки історії життя Назара датуються приблизно 80-ми роками ХХ ст., а перші пам’ятки безсумнівно саме його слідів життєдіяльності утверджуються уже на зламі століть. Тоді ж у 2000 р. про Назара починають згадувати і писемні твори[5].
Леонід Залізняк:
«Ранній Назар був відомий в родині, як Тарас. Так його ім’я фігурує в документах[6] (ну розуміють же!!!). Археологи простежують припинення проживання Назара на попередньому місці у 1990 р[7]. (але й далі вперто адаптовують ім’я Назара до періоду коли жив Тарас!)
Володимир Баран та ін.
Початкові етапи діяльності Назара відбувалися, ймовірно, в надрах Європейського континенту на територіях віддалених від центрів тогочасного культурного життя. Тому давні історики, політики, географи, які вивчали або цікавилися варварським світом і багато про нього писали, подали про Назара уривчасту, скупу і до того ж суперечливу інформацію. Твердо і впевнено можна опертися лише на дані про Назара, які походять після 2000 р.[8]
Сергій Плохій:
«Оселившись у своїй теперішній домівці Назар залишався поза увагою документообігу більшу частину своєї ранньої історії. Вперше Назар привернув до себе загальну увагу суспільства уже після 2000 р. …»[9].
Орест Субтельний:
«Ізольований від решти світу Назар протягом двох десятиліть здавався лише контрастним людським тлом стрімких подій, що розвивалися навколо нього. Проте, починаючи уже з 2000 р., Назар стає дедалі помітнішим»[10].
Ярослав Грицак:
«Ми не знаємо коли у своєму теперішньому будинку оселився Назар. Хоч вік цього чоловіка, як припускають, у 2020 р. сягав більше 40 р., існування Назара, як окремої особи більш-менш певно простежується лише починаючи з 2000 р.»[11]
Далі просто немає сенсу продовжувати, адже подібних прикладів безліч, вони повсюди. Дослідники наперекір всякому здоровому глузду шукають історію Назара та Праназара до 2000 р. В це важко повірити, але над розв’язанням проблеми з умовною назвою «Життя Назара до 2000 р. (чи слов’ян до сер. І тис.)» ламали і ламають голови тисячі істориків багатьох країн на протязі сотень років. Цій проблемі присвячено незчисленні томи книг, статей, конференцій, наукових розвідок і т. д. І це могло б бути смішно, якби не було так сумно…
P. S. Біля середини І тис. н. е. у Візантії з’являється нове слово на позначення раба – «σκλάβος». Закономірно, що цим самим ім’ям освічені греки починають маркувати частинку «великого європейського народу Венедів», який мешкав на середньому Дунаї та був для них на той час головним джерелом постачання невільників. Згодом греки записали це ім’я в аннали історії, покривши ним і інші культурно-споріднені з «слов’янами» Венедські племена. З поширенням грецьких культурних впливів цю назву прийняли й інші народи, а, особливо, ті, що активно торгували невільниками. Прийняли її і самі Венеди, дещо модифікувавши грецьке «склавини» під власну вимову – «слов’яни». Звичайно, що вагому роль в цих подіях відіграло поширення на наших землях візантійського християнства, а з ним і культури письма. Для церковних літописців величезний народ Європи уже ідентифікувався, як слов’янський. Власне, головно їх «документальні джерела» і стали могутнім каталізатором процесу «прищеплення» слов’янського імені серед «численних племен Венедів».
P. P. S. В середині І тис. н. е. «Венеди поділялися здебільшого на антів і слов’ян» – твердять пізньоантичні історики. «Слов’яни поділялися на три групи – анти, венеди і власне слов’яни» – кажуть представники сучасної історичної школи, посилаючись при цьому на своїх древніх колег. В мене єдине запитання: шановні, ну як же так спотворити реальність?! Невже ж не зрозуміло, що до середини І тис. н. е. «слов’янського імені» просто не існувало. Шукати слов’ян чи праслов’ян раніше цього часу це те ж саме, що шукати докази життя нашого Назара окремо від Тараса… Місія, що називається, неможлива!
СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
– істина переможе –
[1] Грушевський М. Історія України-Руси. Том 1. До початку ХІ віка. Видавниче товариство «Книгоспілка». Нью-Йорк – 1954. с. 18.
[2] Грушевський М. Історія України-Руси. Том 1. До початку ХІ віка. Видавниче товариство «Книгоспілка». Нью-Йорк – 1954. с. 80-81.
[3] Нідерле Л. Славянские древности. М.: Алетейа, 2000. с. 6
[4] Кобычев В. В поисках прародины славян. Издательство «Наука», 1973 г. с. 2.
[5] Яковенко Н. Історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. с. 20
[6] Залізняк Л. Стародавня історія України. – 2-ге вид. доповн. – К., Темпора, 2021. с. 382.
[7] Залізняк Л. Стародавня історія України. – 2-ге вид. доповн. – К., Темпора, 2021. с. 383
[8] Баран В. Д. та ін. Походження слов’ян/ В. Д. Баран, Д. Н. Козак, Р. В. Терпиловський; Відп. ред. О. П. Моця; АН УРСР. Ін-т археології. – К.: Наук. думка, 1991. с. 11.
[9] Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Харків. 2021. с. 41.
[10] Субтельний О. Україна: історія/Пер. з англ. Ю. І Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. с. 38.
[11] Грицак Я. Подолати минуле: глобальна історія України. – Київ: Портал, 2021. с. 58.