«Все це Ісус говорив людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» – каже нам текст Святого Письма. Але, чи задумувався хтось: чому Ісус Христос виголошував свої проповіді саме через притчі, який сенс врешті-решт говорити загадками? Адже очевидно, що кожен вчитель, який щиро прагне чомусь навчити свого учня, старатиметься говорити прямо і максимально зрозуміло для останнього, без усіляких загадок та головоломок. На пряме запитання учнів про причини проповідей притчами Ісус відповів наступним чином: «Тому, що Вам (учням – К. М.) дано знати таємниці Царства Небесного, а їм же не дано». Але, для чого ж, в такому разі, взагалі щось говорити тисячам слухачів, якщо ретельно захована таємниця буде відкритою лише для вузького кола обраних, яких немає в цьому натовпі?
Як не дивно, але з перспективи сьогодення логіка у всьому вище сказаному, не просто присутня, а й цілком зрозуміла та виправдана. І вона стає абсолютно очевидною, якщо ми поставимо собі, за великим рахунком, риторичне запитання: чи розумів Син Божий, що, стоячи в човні прибережних вод Тиверіадського озера він звертається не лише до тієї горстки люду, яка зібралася біля нього, а й до тих мільйонів, чи навіть мільярдів, які «слухатимуть» це повчання в майбутньому. Чи розумів Ісус Христос, що його «слово» відлунням пронесеться не лише простором, а й часом виміряним не одним тисячоліттям? Звичайно ж Син Божий не міг не усвідомлювати, що купка людей перед ним просто ніщо порівняно з тими поколіннями і народами, до яких він звертається, що називається, просто тут і зараз. Але, яка ж різниця між звертанням до горстки людей, що зібралися послухати проповідь у древній Віфсаїді і звертанням до прийдешніх поколінь, які «слухатимуть» цю саму проповідь уже за посередництвом книги. Очевидно, що єдина відмінність – це “хронологічний фактор” і той самий «посередник», якому обов’язково потрібно було забезпечити максимальний «імунітет» від зазіхань численних ворогів у майбутньому!
Син Божий прекрасно розумів, що пройде небагато часу і цей світ з головою зануриться в темні віки “царства сили”. Він не міг не знати, що попереду важкий період гонінь та переслідувань, що сотні років на величезних просторах Європи палатимуть «вогнища інквізиції», які спалять кожного, хто лише наважиться повернути свій погляд в сторону правди. Ісус Христос добре знав, що прийде час, коли багато з тих, хто урочисто оголосять себе «намісниками Бога на землі», насправді перейдуть на вірну службу до «кесаря»…
Абсолютно очевидно, що пряма і зрозуміла кожному мова Сина Божого не мала б жодного шансу «вижити» в горнилі тисячолітньої «цензури» цього всеосяжного царства сили. Слова Ісуса Христа, в такому випадку були б почуті (можливо і зрозумілі) тією невеликою горсткою людей, яка зібралася на зламі історичних епох біля Тиверіадського озера, але в той же час сотні поколінь виявилися б повністю відрізаними від найменшої можливості пізнання істини. Таким чином, заховавши за посередництвом притч, унікальні «зерна правди» від численних «ворогів слова» Син Божий огорнув їх надійним щитом. Тим щитом, який забезпечив можливість подолання “фактору часу” та збереження шансу стати «причасником» таємниці Царства для кожного з нас. Саме це, як на мене, і є головною причиною чому «Ісус говорив людям притчами, і без притчі нічого не говорив»! Отже, «… шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам».
Христос народився, Славімо його!