Народження Християнства, як і «української ідеї» пов’язано з величезною жертовністю. І одне, і інше оточені звідусіль численними ворогами, здавалося б не мають жодних шансів на життя. Але, сталося по іншому – обоє вижили, пробилися крізь тисячолітній граніт, подолавши «пута смерті». І як тут не згадати пророчі слова фарисея Гамаіїла: «… якщо цей задум і ця справа від людей, то вона сама зруйнується, а якщо від Бога, то ви не зможете зруйнувати її».
В даній статті спробую акцентувати увагу на однаковій проблемі доволі різних за змістом книг – Біблії та історії Українського народу. Як видається, згадані тексти, мають одну спільну проблему, яка, по великому рахунку, є визначальною для усвідомлення істини в обох випадках. Ця проблема може бути лаконічно описана біблійним висловом вкладеним євангелістом Матвієм в уста Ісуса: «Будете слухати і не розуміти, будете дивитися і не побачите».
Справа в тому, що, як християнство «засівалося» на полі густо вкритому тисячолітніми поростями інших релігій, так і історія українського народу будувалася на фундаменті зведеному чужими окупаційними режимами. Як густі «порослі язичництва» не могли не сплестися з християнством, так і «ворожий фундамент» не міг не визначити майбутню конфігурацію української історії. В ідеалі, аби отримати бажаний результат, в першому випадку потрібно було б залишити «старе поле» і йти в «пустелю», а в другому – залишити глиняний фундамент та звернути увагу на «наріжний камінь», яким в даному випадку є український народ. На жаль, сталося по іншому.
Оскільки мова тут іде виключно про нашу свідомість, то в обох вище згаданих випадках в певному місці хронологічної шкали потрібно було зробити практично неймовірну для людини (і людства) річ – «перезавантажити пам’ять». У випадку християнства рубіконом мав стати початок н. е., а української історії – ХІХ ст. Тільки таким чином ми змогли б позбутися столітніх нашарувань фальші і обману. Проте, абсолютно очевидно, що людина це не комп’ютер, який перезавантажується простим натисканням клавіші. І, навіть, якщо одній конкретній людині це вдалося б зробити, то «древня мережа» в кращому випадку цього не відчує, а в гіршому просто відторгне «чужий організм». Ми з вами з самого дитинства крок за кроком «входимо» у цей світ та стаємо частиною того «інформаційного поля землі», яке формувалося тисячоліттями і, яке з кожним роком «поглинає» нас все більше і більше. Зупинитися струсити з себе все це в дорослому віці – місія практично неможлива (і, особливо, якщо мова йде про «колективну пам’ять»).
Я сьогодні залишу дещо в стороні «цивільну історію» і спробую «вивести на поверхню» записану євангелістами думку Ісуса Христа про «очищення пам’яті», як прямий шлях до пізнання істини.
«Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» – подібного роду заклики на сторінках Святого Письма зустрічаються доволі часто. Як бачимо, в даному випадку саме «Покаяння» виступає головною умовою пізнання таємниці «Царства Небесного». Але, почувши ці слова, чи багато з нас задумувалося, що ж усе це означає? Чи збігається наше уявлення про «Покаяння» з тим, яке вкладав в це слово Син Божий. Грецький термін μετάνοια, який ми перекладаємо, як «покаяння» буквально означає «зміна розуму». Тобто в буквальному перекладі на українську мову цей вислів мав би звучати швидше наступним чином: «Змінюйте (перезавантажуйте!) розум, бо наблизилось Царство Небесне». В даному випадку ми бачимо чітку констатацію факту неможливості пізнання суті нової для людства «благої звістки» (Євангелії) за посередництвом старої парадигми мислення. «Як правило, покаяння супроводжується радикальним переглядом своїх поглядів та системи цінностей» – пояснює нам Вікіпедія. «Покаяння—це набагато більше, ніж просте визнання гріхів. Це зміна розуму і серця, яка дає вам свіже бачення Бога, вас самого і світу»[1] – підкреслює один з релігійних сайтів. Як бачимо, знову і знову ми повертаємося до того ж «очищення розуму», без якого пізнання правди неможливе.
Уже в перших рядках свого Євангелія апостол Матвій в контексті розповіді про Івана Хрестителя зазначає: «Бо він той, про кого сказав пророк Ісая: Голос того, хто волає в пустелі: Приготуйте дорогу Господу, прямими зробіть для нього стежки». Проте деякі дослідники абсолютно вірно підкреслюють, що розділові знаки в цьому тексті з’явилися значно пізніше та були розставлені довільно. Українська мовознавиця, професорка А. П. Коваль викладає цей же текст Євангелія в наступній редакції «Бо він той, що про нього сказав був Ісайя-пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе (волаючого): В пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки йому!». І додає, що «Крилатий вислів “глас вопіющого в пустині” (“голос волаючого в пустелі”) дуже далеко відійшов від свого первісного значення. У тексті він має таке значення: голос того, хто волає, закликає готувати в пустелі прихід Ісуса»[2]. Як бачимо уже не Іван «волає в пустелі», а нова дорога для того, щоб бути «рівною», повинна бути прокладеною в пустинному місці. Очевидно, що в даному випадку мається на увазі саме «ментальна пустеля», тобто мова йде про те ж саме «очищення розуму» від столітнього «сміття», яке постійно блокує нам шлях до пізнання правди.
Коли учні забороняли дітям підходити до Ісуса, то Він промовив: «Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до мене, бо таких є Царство Небесне». Тобто, «Царство Небесне» належить не конкретно дітям, а «таким, як діти» – дорослим таким, як діти. А чим же дитина відрізняється від дорослої людини? Абсолютно очевидно – чистим розумом, який ще не засмічений «премудрістю» цього світу. Саме дитина має унікальну можливість розпочати «книгу життя» з чистого аркуша паперу, приймаючи «на віру» будь-яку інформацію. Зрілій людині аби усвідомити “зерна істини”, потрібно позбутися “полови”, а у дитини цієї “полови” ще немає, але… З кожним роком свого життя дитина неминуче «вливається» в уже існуючий соціум. Віра в дива зникає по мірі входження цієї дитини в «інформаційне поле» дорослого світу. Повернути свій розум назад в дитинство до «чистого аркуша паперу», як і вирівняти дорогу старого міста, практично неможливо…
І ще, повертаючись до «української ідеї», не можу не згадати пророче: «Кайдани порвіте!» У 1991 р. розвалилася в’язниця, а кайдани, на жаль, в більшості своїй, залишилися – ментальні кайдани… Перемалювати географічну карту можна дуже швидко, а ось привести суспільну свідомість до нової реальності – завдання, на жаль, не з простих. Навіть, якщо це «приведення» в інтересах самого суспільства. Ті «ментальні прометеї» у свідомості яких станом на момент проголошення незалежності уже дозрів «Український Світ» так і не змогли миттєво перезавантажити «стару мережу». Як виявилося, для «зміни розуму» потрібна не лише титанічна праця «зрячих поводирів нації», а й неймовірні зусилля усього народу і такий важливий для історії «фактор часу».
Запрошуємо до клубу читачів
СПРАВЖНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
[1] https://www.churchofjesuschrist.org/study/manual/true-to-the-faith/repentance?lang=ukr
[2] Коваль А. П. Спочатку було слово: крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К: Либідь, 2001. – 312 с.