Порівняння «Богообраного народу» чи, навіть, окремої людини з «пальцем» в даному контексті виглядає не зовсім коректно по тій простій причині, що «палець» немає власної волі – сам по собі він “мертвий”. Людський організм збудований таким чином, що існує лише один «центр управління» і саме завдяки наявності цього центру та абсолютній слухняності всіх інших органів, ми й маємо можливість злагодженого та коректного функціонування.
Очевидно, що щось подібне було заплановано Творцем і для створеного ним світу, який, звичайно ж, є системою значно складнішою ніж людське тіло. Проте, і тут гармонія можлива лише за умови, якщо кожен «гвинтик» виконувати визначену йому функцію. Однак, доводячи своє творіння до абсолютної досконалості, Бог пішов на безпрецедентний ризик – Він «вдихнув в людину життя». Іншими словами, Творець подарував кожному з нас власну волю і ніколи та нічим за жодних обставин цю волю не обмежував. Таким чином, склалася ситуація, коли кожен окремий «механізм» надскладної системи отримав право вибору: бути частинкою «глобальної мудрості», чи «увімкнути» власне Я.
Будь-яке людське творіння само по собі також є “мертвим” і може виконувати лише ту функцію для якої власне і було задумано та створено. Якщо продовжити приклад з дитячою гойдалкою з попередньої статті, то уявімо на секунду, що у нас є можливість подарувати цій нехитрій конструкції «власне життя». Чи ризикне хтось на такий крок не маючи жодної гарантії, що гойдалка в певний момент не захоче спрацювати, скажімо, як катапульта. Однозначно ні! Ніхто і ніколи на такий ризик по відношенню до долі власних дітей не піде. Якщо ж, слідуючи за ходом Ваших думок, говорити про пальці на руках, то уявіть просто, що один з них раптом почав жити, що називається «власним життям». Наприклад, щипає людину з якою ви хочете привітатися або щось інше. Чи погодитися Ви в такому випадку терпіти це до кінця життя, чи в один момент вирішити, що краще перетерпіти біль, але в подальшому нормально жити з меншою кількістю пальців? З іншої сторони, просто важко уявити, що було б, якби кожен з органів нашого тіла почав жити «власним життям». Не дивно, що саме приклад людського тіла і було використано апостолами аби продемонструвати, як має функціонувати «церква Христова». Звичайно, що під поняттям «церква» в даному випадку мається на увазі спільнота людей, а не будівля, як більшість з нас звикли вважати. «Членів багато, а тіло одне» … «і дії різні, а Бог той самий» – говорить апостол Павло.
Якщо уважно прочитати біблійні тексти, то не важко помітити, що саме абсолютна послушність і була тим єдиним критерієм за яким обирався родоначальник для «богообраного народу». Згадайте, Авраама, який, слідуючи за волею Творця, без жодного вагання готовий був пожертвувати навіть життям єдиного сина (напевно, задля того аби остаточно переконатися у вірності Авраама цей син і був єдиним і таким бажаним для батька). Очевидно, була надія, що потомки такої людини будуть не менш слухняними і в результаті в структурі «глобального тіла» з’явиться хоч один орган, який підкориться Всевишній волі. А потім, можливо, цей приклад успадкують і решту органів. Проте, як ми знаємо, сталося зовсім по-іншому…